Ірина Свистун, 
начальник Головного територіального управління юстиції у Сумській області

Головне управління юстиції в  Сумській області Ad impossibilia lex non cogit
Закон не вимагає неможливого
Роз'яснення

Щодо оскарження рішень


Питання:
1. Порядок апеляційного оскарження постанов адміністративного суду 
2. Позов в господарському процесі 
3. Щодо питання оплати державним митом позовів органів місцевого та регіонального самоврядування 
4. Особливості провадження у справах щодо оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, які порушують законодавство про вибори та референдум. 
5. Щодо судової практики оскарження ухвал господарських судів
6. Порядок апеляційного оскарження судових рішень за правилами цивільного судочинства
7. Який існує порядок оскарження рішень, прийнятих органом виконавчої влади? 

---------------------------------------------------------------------------------------------

Порядок апеляційного оскарження постанов адміністративного суду

За загальним правилом, оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції може сторона або інша особа, яка брала участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, однак судове рішення безпосередньо зачіпає їх права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі зазначаються:

  • найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга, наприклад: «Харківський апеляційний адміністративний суд»;
  • ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, наприклад: «Кузьмін Іван Григорович»;
  • поштова адреса особи, яка подає скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є, наприклад: « 40000, м. Суми, вул.. Кірова, буд. 143, кв. 34, тел. 62-87-56»;
  • назва документу із зазначенням відомостей про рішення, що оскаржується, наприклад: «Апеляційна скарга на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2010 року по справі № 2-а-8624/10»;
  • вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу;
  • обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права;
  • клопотання особи, яка подала скаргу (за наявності таких), наприклад про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо;
  • зміст вимог, які Ви ставите до апеляційного суду, а саме Ви можете просити суд:

а) змінити постанову суду;

б) скасувати постанову суду та прийняти нову;

в)  скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

г) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі;

д) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

         * перелік документів та інших матеріалів, що додаються до апеляційної скарги (оригінали квитанцій/платіжних доручень, що підтверджують оплату судового збору; довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подається представником; копії апеляційної скарги та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі);

* підпис скаржника;

* дата підписання апеляційної скарги.

         Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.


Позов в господарському процесі

Позов - в процесуальному значенні - звернення позивача до суду з проханням розглянути матеріально-правовий спір з відповідачем і захистити порушене суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес; в матеріальному значенні - матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що становить предмет позову.

Нормативно-правовим актом, що регулює питання звернення до господарського суду є Господарський процесуальний кодекс України (ГПКУ). Відповідно до статті 1 ГПКУ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звернення до суду здійснюється у більшості випадків, шляхом подання позовної заяви.

Вимоги щодо форми позовної заяви встановлені ст. 54 ГПКУ, відповідно до якої позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Норми ГПКУ не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Позовна заява має містити підпис позивача або його представника із зазначенням дати подання заяви. При цьому відтворення підпису за допомогою факсиміле або інших технічних засобів не допускається.

Відповідно до ст. 23 ГПКУ позов може бути подано спільно кількома позивачами. У такому випадку позовна заява повинна бути підписана від імені кожного позивача або ним самим, або його повноважним представником.

ГПКУ містить перелік обов'язкових реквізитів позовної заяви (стаття 54):

1. Найменування господарського суду, до якого подається заява.

На етапі подання заяви важливим моментом є визначення господарського суду, який розглядатиме справу. Якщо позивач помилиться і виявиться, що справа не є підсудною даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. При цьому позивач має право оскаржити ухвалу суду про передачу справи за підсудністю (стаття 17 ГПКУ).

2. Найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності - для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарювання за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Відповідно до ст. 90 ЦКУ юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру. Місцезнаходження юридичної особи визначається засновниками в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструючому органу під час державної реєстрації.

Отже, найменування і місцезнаходження у позовній заяві повинно визначатися та вказуватися згідно з установчими документами юридичної особи.

Прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи вказується за даними паспорта цієї особи або іншого документа, що замінює його.

 3. Документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" таким документом є свідоцтво про державну реєстрацію - документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

4. Зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів).

Визначення ціни позову має важливе значення, оскільки ця сума безпосередньо впливає на розмір державного мита, що сплачується за подання позову. Відповідно до статті 55 ГПКУ ціну позову вказує позивач і тільки у разі її неправильного зазначення вона визначається суддею.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - їх суми, визначені суддею.

Ціна позову має підтверджуватися обґрунтованим розрахунком.

5. Зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Позовними вимогами є ті матеріально-правові вимоги, з приводу яких виник спір (по суті, цей пункт є відображенням резолютивної частини позовної заяви).

6. Виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Цей пункт є відображенням мотивувальної частини позову.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги;

б) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, належать обставини, пов'язані з процесуальними діями (належність повідомлення осіб, які беруть участь у справі, підстави для залучення третіх осіб, вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення, припинення провадження у справі тощо). До цих обставин також відносять відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, дають можливість їх правильно оцінити: відомості про некомпетентність експерта, фальсифікацію письмових доказів тощо.

7. Відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Якщо відповідно до ст. 5 ГПК України сторони намагалися врегулювати спір у претензійному порядку, в позовній заяві слід зазначити, яких заходів досудового врегулювання спору було вжито і яким є результат цих заходів.

8. Відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 ГПКУ.

Якщо позивач звертався до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів на підставі ст. 43-1 ГПК, у позовній заяві слід зазначити, до якого суду звертався позивач з відповідною заявою, який запобіжний захід було вжито господарським судом у випадку задоволення цієї заяви. Якщо ж заявнику у задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів було відмовлено, зазначення про це в позовній заяві не є обов'язковим. Водночас, якщо заяву про вжиття запобіжних заходів було задоволено, але до подання позову запобіжні заходи було скасовано, про це має бути зазначено у позовній заяві.

9. Перелік документів та інших доказів, що додаються до позовної заяви.

Перелік доказів встановлюється стороною самостійно, виходячи з її правової позиції по справі. Докази, як правило, подаються до суду в копіях, засвідчених належним чином (копія документу скріплюється печаткою позивача, підписом уповноваженої посадової особи або представника та написом «копія вірна» або «з оригіналом згідно»).

Стаття 57 ГПКУ встановлює перелік документів, які обов'язково додаються до заяви.

Після надіслання до суду позовної заяви з додатками можливі три варіанти реагування суду.

По-перше, суд може відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі статті 62 ГПКУ (за наявності однієї з трьох підстав, наведених в цій статті). Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам не пізніше трьох днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Таку ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду.

По-друге, суд може повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі статті 63 ГПКУ. Суд повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її надходження, про що виноситься ухвала. Ухвалу про повернення позовної заяви також може бути оскаржено. Але якщо позивачем були виконані всі вищезазначені вимоги, то у господарського суду немає правових підстав для повернення позовної заяви. При цьому слід враховувати, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення. Тому в деяких випадках позивачеві найліпше не оскаржувати ухвалу, а усунути відповідні недоліки, на які було вказано судом в ухвалі.

По-третє, суд може прийняти позовну заяву та порушити провадження у справі. Ця процесуальна дія має виконуватися судом не пізніше трьох днів з дня надходження позовної заяви, про що виноситься і надсилається сторонам ухвала про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Винесення останньої ухвали свідчить, що всі вимоги можна вважати належно виконаними. Отже, якщо позов подано та порушено провадження у справі, наступним етапом розгляду позовної заяви є вирішення господарського спору по суті у суді першої інстанції.


 

Щодо питання оплати державним митом позовів органів місцевого та регіонального самоврядування

23.09.2009 року Вищим господарським судом України було видано інформаційний лист N 01-8/525, в якому зазначається, що у зв'язку з виникненням у судовій практиці питання про те, чи звільняються органи місцевого та регіонального самоврядування  від сплати державного мита в разі їх звернення до господарських судів з позовами про зобов'язання внести зміни до договорів оренди земельних ділянок у частині визначення розміру орендної плати Вищий господарський суд України звернувся до Державної податкової

адміністрації з відповідним запитом.

На зазначений запит суду було отримано відповідь Державної податкової адміністрації України ( лист від 18.09.2009 N 11271/5/17-0316 ), в якому було зазначене про наступне.

"Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування зі змінами та доповненнями державне мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Справляння державного мита в  Україні  регулюється  Декретом Кабінету  Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" зі змінами і доповненнями (далі - Декрет).

Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів,  що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Перелік найменувань документів і дій, за які сплачується державне мито, наведено у статті 2, а розмір ставок державного мита - у статті 3 Декрету.

Перелік фізичних та юридичних осіб, які звільняються від сплати державного мита, а також  дій, за які не сплачується державне  мито,  наведено  у  статті 4 Декрету. Зокрема, пунктом 11 статті 4 Декрету визначено, що від сплати державного мита звільняються органи  місцевого та регіонального самоврядування за позовами до суду  або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об'єднань, організацій і установ, які ущемлюють їх повноваження, за позовами до  суду або  господарського суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті  невиконання  рішень  органів місцевого  та  регіонального самоврядування та за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку або у зв'язку з невиконанням умов договорів оренди орендарями земельних ділянок державної та комунальної власності.

Наведений перелік  пільг у статті 4 Декрету передбачає конкретні умови щодо надання пільг органам місцевого та регіонального самоврядування зі сплати державного мита".

Таким чином, виходячи з листа Державної податкової адміністрації України можна зробити висновок, що органи місцевого самоврядування звільняються від сплати державного мита лише за умов викладених у вичерпному переліку, що містить п. 11 статті 4 Декрету і не можуть бути звільнені від його сплати в інших не передбачених законом випадках.


 

Особливості провадження у справах щодо оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, які порушують законодавство про вибори та референдум.

Згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який набув чинності 1 вересня 2005 року, на спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, поширюється компетенція адміністративних судів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 174 КАС України право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, що порушують законодавство про вибори та референдум, мають виборча комісія, кандидат, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), які є суб'єктами відповідного виборчого процесу, комісія з референдуму, ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму. Це означає, що в цій частині статті, передбачені на законодавчому рівні положення, які встановлюють суб'єктів оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, що порушують законодавство про вибори та референдум.

Таким чином, до суб'єктів виборчого процесу, які можуть (мають право) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, що порушують законодавство про вибори та референдум законодавцем віднесено: 1) виборчу комісію; 2) кандидата, 3) партію (блок), 4) місцеву організацію партії (блок місцевих організацій партії). Перераховані особи і утворення мають право оскарження лише в тому випадку, коли вони є суб'єктами відповідного виборчого процесу. Право на оскарження стосовно зазначеного в цій частині статті має також комісія з референдуму, ініціативна група референ­думу, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

Зазначена вище норма закону є бланкетною, вона відсилає до нормативно-правових актів, якими регулюється виборчий процес чи процес референдуму та які визначають коло суб'єктів виборчого процесу чи процесу референдуму.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 02.04.2007р. «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму» судам слід ураховувати, що в зазначеному порядку звернутися до суду мають право особи, які мають намір реалізувати своє право на участь у виборчому процесі чи процесі референдуму або набути статусу суб'єкта виборчого процесу чи процесу референдуму, у разі відмови в цьому виборчими комісіями чи комісіями з референдуму або органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Якщо така відмова неоскаржена або визнана законною, то ці особи не мають права оскаржувати подальші рішення, дії та бездіяльність виборчих комісій чи комісій з референдуму або органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у виборчому процесі чи процесі референдуму як суб'єкти відповідного процесу та не мають права в подальшому на подання позову в зазначеному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 КАС України виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дії чи бездіяль­ність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. Зазначеною нормою сформульовані правові приписи щодо такого суб'єкта виборчого процесу, як виборець, його прав на оскарження та межі такого оскарження в адміністративному суді. Законодавець визначив умову за якої виборець має право на відповідне оскарження, а саме: «якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесу референдуму його особисто». На це останнє положення закону повинен звернути особливу увагу суд при розгляді позовної заяви виборця. Що ж стосується виборця, то він у позовній заяві повинен зазначати яким чином рішення, дія чи бездіяльність, що він оскаржує порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто. У разі відсутності такої інформації у позовній заяві вона може бути залишена судом без руху, а позивачу буде наданий час для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 3 ст. 174 КАС України позовна заява подається до місцевого адміністративного суду відповідно до статей 18, 19 цього Кодексу. Цим положенням статті закріплено предметну та територіальну підсудність цієї категорії адміністративних справ.

Відповідно до ст. 18 Кодексу встановлюється, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Отже, з огляду на положення ч. 3 ст. 174 та ст. 18 цього КАС України ці справи підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

В той же час ст. 19 КАС України передбачено порядок визначення територіальної підсудності по цій категорії справ. Зокрема, зазначена стаття містить положення, що адміністративні справи, за загальним правилом, вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. В той же час, адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Ч. 4 ст. 174 КАС України визначається строк подачі позовної заяви щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, які порушують законодавство про вибори та референдуми, з посиланням на частини 6-7 ст. 172 цього Кодексу, а саме у п'ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяль­ності в той же час, коли ці дії або бездіяльність мала місце до дня голосування, то позов має подаватися у п'ятиденний строк, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування.

Позовна заява або апеляційна скарга у спорах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, залишається без розгляду, якщо позивач пропустив строк звернення до суду або її подано після закінчення встановленого строку для розгляду таких спорів.

Оскільки частиною п'ятою статті 179 КАС України встановлено, що позовні заяви у спорах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, подані з пропущенням строку, залишаються без розгляду, то положення статті 100 цього Кодексу в цих спорах не застосовуються.

У разі пропущення строку звернення до суду позовні заяви у спорах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, залишаються судами без розгляду на будь-якій стадії проходження справи в суді: відкриття провадження, попереднього та судового розгляду справи. Таким же чином вирішується питання апеляційним судом у випадку виявлення подібної підстави у суді апеляційної інстанції під час перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 5 ст. 174 КАС України суд вирішує адміністративні справи, визначені цією статтею, у строк, встановлений частиною одинадцятою статті 172 цього Кодексу. Відповідно до зазначених положень суд має вирішити адміністративну справу у п'ятиденний строк після надходження позовної заяви. А в тому випадку, коли позовна заява надійшла до дня голосування, адміністративна справа вирішується судом у п'ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування.

У зв'язку з необхідністю оперативного усунення порушень законодавства про вибори та референдум та захист прав при розгляді цієї категорії справ, законодавцем було в ч. 6 ст. 174 КАС України встановлено правову норму, згідно якої неприбуття у судове засідання осіб, які були належно повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду адміністративної справи.

Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що точне і неухильне додержання норм КАС України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, є неодмінною умовою забезпечення їх правильного, справедливого і швидкого вирішення з метою захисту прав, свобод та інтересів виборців та інших суб'єктів виборчого процесу чи процесу референдуму.


 

Щодо судової практики оскарження ухвал господарських судів

       10.09.2008  року Верховним Судом України було видано інформаційний лист N 3.2.-2008, відповідно до якого надано рекомендації апеляційним та місцевим господарським судам в ситуаціях коли сторонами справи подаються скарги на рішення, які не можуть бути оскаржені.
Зокрема зазначено, що матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання  сторонами  у  справі  апеляційних  і  касаційних скарг на ухвали господарського суду,  які  не  може  бути  оскаржено  ні  в апеляційному,  ні в касаційному порядку. Такі дії сторін у справі, як  правило,  спрямовані  на  затягування  судового  процесу  і  є порушенням   приписів   статті  22  Господарського  процесуального кодексу України    (далі  -  ГПК  України),  зокрема, положень   щодо   обов'язку   сторін   добросовісно  користуватися належними їм процесуальними правами,  виявляти взаємну  повагу  до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
В зазначеному листі ВСУ рекомендує з метою запобігання  відповідним  порушенням  господарським судам відмовляти у прийнятті таких скарг. Так, у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено,  місцевий  господарський суд відмовляє з посиланням на частини першу та четверту статті  106 ГПК України.
У разі  подання  касаційної  скарги  на  ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду,  яку  не  може  бути  оскаржено, відповідний  місцевий  або апеляційний господарський суд,  до якого надіслано скаргу, відмовляє у прийнятті такої скарги з посиланням на  частини першу та четверту статті 111-13 ГПК України.
У разі   подання   касаційної   скарги   на   ухвалу   Вищого господарського  суду  України,  яку  не  може бути оскаржено,  суд відмовляє з посиланням на статтю 111-22 ГПК України.
Про відмову  у  прийнятті  апеляційної  чи  касаційної скарги виноситься ухвала.
Видачу в   необхідних   випадках   довідки   про   повернення державного мита здійснює місцевий господарський суд.

 

Порядок апеляційного оскарження судових рішень за правилами цивільного судочинства

  Однією з найважливіших гарантій реалізації закріпленого в Конституції України права на судовий захист є право на оскарження в суді вищестоящої інстанції судових рішень та ухвал, що не набрали законної сили. У випадках коли суди постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або ж нормам матеріального чи процесуального права однією з додаткових гарантій захисту прав зацікавлених осіб є апеляційне провадження - своєрідна форма перевірки ще не чинних постанов суду першої інстанції, сутність якої полягає у повторному розгляді справи по суті й перевірці судом апеляційної інстанції рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, як з правової, так і з фактичної сторони. Таким чином за допомогою апеляційного провадження здійснюється перевірка законності й обґрунтованості постановлених судами першої інстанції рішень, що надає змогу ще до набрання ними законної сили усунути допущені судами помилки та порушення.
Оскаржити в апеляційному порядку рішення суду (тобто порушити функціональну діяльність апеляційної інстанції по перевірці рішень суду першої інстанції) згідно зі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) вправі сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Крім того, окремо від рішення суду може бути оскаржено в такому самому порядку й низку ухвал суду першої інстанції (ст.293 ЦПК). Об'єктом оскарження може бути як усе рішення суду, так і його частина.
Слід зважати на те, що хоча переважна кількість цивільних справ у першій інстанції розглядаються саме місцевими судами, все ж таки подекуди такий розгляд здійснюють й суди апеляційної інстанції - їх рішення, звісно ж, не підлягають оскарженню в апеляційному порядку, але можуть бути переглянуті в касаційному. У виняткових випадках цивільні справи у першій інстанції розглядаються також і Верховним Судом України (категорії таких справ обмежені законодавством) - за таких обставин є неможливим оскарження ані в апеляційному, ані в касаційному порядку.
При апеляційному оскарженні судового рішення необхідно звернути увагу на такі два важливі для процедури апеляційного оскарження моменти. По-перше, за ЦПК для апеляційного оскарження слід подавати не один, а два документи - заяву (в ній має бути зазначено лише найменування суду, до якого подається заява, відомості про особу, що її подає, та рішення чи ухвала, що оскаржується) та скаргу. Тобто перед тим, як подати апеляційну скаргу, потрібно спочатку звернутися з заявою про апеляційне оскарження (втім, скаргу можна подати і без попередньої заяви, але лише за умови її подання у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження). По-друге, у ЦПК окремо встановлено строки для подання апеляційної заяви та апеляційної скарги: згідно зі ст. 294 ЦПК заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а скарга на таке рішення - протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Для подання заяви про оскарження ухвали суду існує лише п'ять днів і ще десять - для подання апеляційної скарги на ухвалу.
Згідно зі ст. 296 ЦПК заяву про апеляційне оскарження і апеляційну скаргу слід подавати в апеляційний суд через суд першої інстанції. Через три дні після закінчення терміну подання апеляційної скарги суд надсилатиме її разом із справою до апеляційного суду, де справу буде зареєстровано та передано у порядку черговості судді-доповідачу. У триденний термін цей суддя повинен буде вирішити питання про прийняття скарги до розгляду апеляційним судом.
Заява про апеляційне провадження та апеляційна скарга відповідно до вимог ст. 295 ЦПК мають бути викладені у письмовій формі та повинні містити в собі назву суду, до якого скарга подається; відомості про особу, що подає скаргу (зокрема її місце проживання чи знаходження та номер засобів зв'язку); посилання на рішення або ухвалу, що оскаржуються. Апеляційна скарга, крім того, має мітити повну й точну назву інших осіб, які беруть участь у справі; дату подання заяви про апеляційне оскарження; посилання на те в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Який існує порядок оскарження рішень, прийнятих органом виконавчої влади?

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. 
Право громадян на захист їх прав і свобод від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади у сфері управлінської діяльності регламентується Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства, а також законами України: "Про звернення громадян", „Про місцеві державні адміністрації".

Суб'єкти, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено

Конституцією України визначається, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Вищим органом  у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.
Статтею 118 Конституції України встановлено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Відповідно до своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій можуть приймати рішення (розпорядження, накази тощо).
Громадянин може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність органу державної виконавчої влади або їх службової особи, якщо вважає, що таким рішенням, дією або бездіяльністю
- порушено або порушуються його права чи свободи;
- створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;
- покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;
- його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом,

Порядок оскарження рішень

Положеннями чинного законодавства встановлено, що громадянин може реалізувати своє право на захист шляхом безпосереднього звернення до  вищого у порядку підлеглості органу чи службової особи або до суду.
При цьому, подача скарги на дії чи рішення суб'єкта оскарження вищому в порядку підлеглості органу або посадовій особі не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду.

Оскарження рішень органів виконавчої влади у вищестоящих органах

Громадянин може подати скаргу на дії чи рішення органу виконавчої влади у порядку підлеглості вищому органу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів особисто.
Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Статтею 17 Закону України „Про звернення громадян" передбачено, що скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Оскарження рішень органів виконавчої влади в судах

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади регламентується Цивільним процесуальним кодексом України.
Скаргу в суд може бути подано особою, її представником або на її прохання - уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу.
У випадку порушення прав та свобод людини і громадянина скаргу в суд може бути подано Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини щодо особи, яка за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може зробити цього самостійно.
Скарга подається за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.
Подання скарги до суду зупиняє виконання оскаржуваного акта. Про подання скарги суд повідомляє орган державної влади, орган місцевого самоврядування, посадову чи службову особу не пізніше наступного дня після її прийняття.
Скаргу може бути подано в суд:
- у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів;
- у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника органу виконавчої влади, рішення, дії або бездіяльність якого оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення. При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення. Рішення суду по справі може бути оскаржено.
Витрати, пов'язані з розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган виконавчої влади, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника.
Рішення суду по скарзі надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному органу виконавчої влади, а також заявнику.

Правові джерела:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
2. Цивільний процесуальний кодекс України.
3. Кодекс адміністративного судочинства
4.Закон України "Про звернення громадян" .
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 року N 13 "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян".

28|12|2016

Україна, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 28. Тел./факс (0542) 66-19-48, 66-19-36

© 2016 Головне територіальне управління юстиції у Сумській області
Розробка студії «Данкор Веб» Мапа сайту